Хмельницький нацiональний унiверситет 
 Нормування антропогенного навантаження на природне середовище
Лабораторна робота: Визначення обсягів викидів забруднюючих речовин для одиночного джерела

Теоретичні відомості

Відповідно до статті 8 закону України «Про охорону атмосферного повітря» підприємствами, установами та організаціями розробляються нормативи обсягів викидів (гранично допустимих викидів – ГДВ) забруднюючих речовин у атмосферне повітря від стаціонарних джерел.

Гранично допустимий викид – це максимальна кількість шкідливих речовин, яка не повинна перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу, щоб концентрація забрудників повітря на межі санітарно захисної зони не була вищою від ГДК. Встановлюють ГДВ на основі розрахунку розсіювання домішок в атмосфері. На процес розсіювання домішок впливають такі чинники:

– геометричні характеристики джерела викиду (висота і діаметр гирла);

– властивості газоповітряної суміші (об’єм викиду, температура газів і концентрація шкідливих речовин);

– метеорологічні та географічні показники.

Одиниця виміру ГДВ – грам на секунду (г/с) – характеризує навантаження, яке створює те чи інше підприємство на навколишнє середовище за одиницю часу.

Проект нормативів ГДВ є основним документом, в складі якого затверджуються нормативи ГДВ і заходи щодо їх досягнення. Розрахунок ГДВ проводиться організацією, що має на це ліцензію. Нормативи ГДВ набувають чинності після затвердження місцевими органами Міністерства екології та природних ресурсів України та встановлюються на 10 років. Якщо підприємство розташоване на двох або більше виробничих майданчиках, то проект нормативів ГДВ розробляється підприємством по кожному виробничому майданчику окремо. Розрахунок концентрацій в атмосферному повітрі забруднюючих речовин, які містяться у викидах підприємств, виконуються окремо для кожного із них.

Забруднююча (атмосферне повітря) речовина – будь-яка речовина хімічного або біологічного походження, що присутня або надходить до атмосферного повітря і може прямо або опосередковано діяти на навколишнє природне середовище і здоров’я людини.

Домішка в атмосфері – це розсіяна в атмосфері речовина, що не міститься в її постійному складі. Оскільки домішки в атмосфері можуть піддаватися різним перетворенням, їх можна умовно поділити на первинні і вторинні. Первинні домішки в атмосфері – домішки, що зберегли протягом певного інтервалу часу свої фізичні і хімічні властивості. Перетворення домішок в атмосфері – процес, при якому домішки в атмосфері піддаються фізичним і хімічним змінам під впливом природних і антропогенних факторів, а також у результаті взаємодії між собою. Вторинні домішки в атмосфері – це домішки, що утворилися в результаті перетворення первинних домішок.

Гранично допустима концентрація забруднюючої речовини в атмосферному повітрі (ГДК) – віднесена до визначеного часу максимальна концентрація забруднюючої речовини в атмосферному повітрі, яка при періодичному або постійному впливі на людину та навколишнє природне середовище не справляє на них шкідливої дії протягом всього життя людини, включаючи віддалені наслідки.

Викид (емісія) – надходження забруднюючої речовини в атмосферне повітря від джерела викиду.

Потужність викиду забруднюючої речовини – кількість забруднюючої речовини, що надходить в атмосферне повітря за одиницю часу.

Джерело викиду (забруднюючої речовини) – об’єкт, підприємство, цех, агрегат, устаткування та інше, з якого надходить і розповсюджується в атмосферному повітрі забруднююча речовина.

Стаціонарне джерело викиду забруднюючої речовини – джерело викиду, що зберігає свої просторові координати протягом певного часу і здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря.

Пересувне джерело викиду забруднюючої речовини – джерело викиду, що змінює протягом певного часу свої просторові координати.

Організований викид – промисловий викид, який надходить в атмосферне повітря через спеціально споруджені газоходи, труби, повітропроводи.

Неорганізований викид – промисловий викид, який надходить в атмосферне повітря у вигляді ненаправлених потоків газопилової суміші в результаті порушення герметичності або незадовільної роботи обладнання по відбору газопилової суміші в місцях перевантаження, вивантаження або зберігання продукту.

Тимчасово погоджений викид – гранична величина забруднюючих речовин, встановлена для підприємства на відповідний строк до досягнення ГДВ з врахуванням впровадження повітроохоронних заходів.

Залповий викид – (менше 20 хвилин) викид забруднюючих речовин.

Санітарно-захисні зони (СЗЗ) – це спеціально організовані території навколо підприємств, що відокремлюють їх від житлових масивів з метою зменшення шкідливого впливу цих підприємств на здоров’я людини, їх розташовують з підвітряного боку підприємств і засаджують пилостійкими деревами та чагарниками, що мають бактерицидні властивості (береза, біла акація, грецький горіх, дуб, канадська тополя, сосна, смерека, бузина, смородина та ін.)

Згідно із санітарними нормами проектування промислових підприємств, виділяють 5 класів промислових об’єктів із СЗЗ завширшки від 50 м до 3000 м з урахуванням ступеня забруднення повітря поблизу виробництва.

Перший клас поділяють на підкласи з СЗЗ завширшки 3000 м та 1Б — 1000 м. До першого класу А з СЗЗ завширшки 3000 м відносять особливо небезпечні об’єкти (АЕС та ін.). До першого класу Б з СЗЗ завширшки 1000 м належать хімічні, нафтопереробні, паперово-целюлозні та металургійні заводи й підприємства, що займаються випалюванням коксу, вторинною переробкою кольорових металів, видобутком нафти, природного газу та кам’яного вугілля.

До другого класу із СЗЗ завширшки 500 м належать цементні, гіпсові, вапнякові та азбестові заводи і підприємства, що виробляють свинцеві акумулятори, пластичні маси, видобувають горючі сланці, кам’яне, буре та інше вугілля.

До третього класу із СЗЗ завширшки 300 м належать підприємства з виробництва скловати, керамзиту, толю й руберойду, вугільних виробів для електропромисловості, різних лаків та оліфи, ТЕЦ, заводи залізобетонних виробів, асфальтобетонні, кабельні заводи тощо.

До четвертого класу СЗЗ завширшки 100 м відносять підприємства металообробної промисловості, машинобудівні заводи, електропромисловість з невеликими ливарними цехами, виробництва неізольованого кабелю, котлів, цегли, металевих електродів, будівельних матеріалів з відходів ТЕС.

До п’ятого класу із СЗЗ завширшки 50 м включено підприємства легкої промисловості, металообробної промисловості з термічною обробкою без ливарних цехів, виробництва лужних акумуляторів, приладів для електротехнічної промисловості без застосування ртуті й лиття, друкарні, виробництва харчової промисловості, пункти, очищення й промивання цистерн, виробництво стиснутих і зріджених продуктів розділення повітря.

Продовжити виконання лабораторної роботи