Iсторична довiдка
На зорі ХХ століття у людства з'явилася можливість повернутися до тих форм набуття знань, які європейська свідомість успадкувала із грецької цивілізації, але втратила в основному з розвитком наукового (предметного, спеціалізованого) погляду на світ, починаючи з середньовіччя, а особливо пізніше, з розвитком промислового й індустріального суспільства. Це повернення стало можливим у результаті виникнення й поширення сучасних форм навчання.
Формулюючи концепцію цих знань, стародавні греки послідовно прагнули сформувати «доведені логікою, розумом» істини про існуючу гармонію світу. «Останні істини логічного мислення» для них були важливішими окремих фактів, які не вкладалися в усталену картину світу. У підсумку «освіта» являла собою єдність трьох компонентів - знання, розуміння й дії, що формують життєвий простір людини.
Щоб взаємодія «учителя» й «учня» відповідала античному ідеалу освіти, повинні були виконуватися, щонайменше, наступні вимоги:
• повноцінна присутність всіх трьох компонентів «тут і зараз»;
• в основі освіти – рух від дії, через процес розуміння до знання;
• увага і учня, і вчителя звернені до «світу, природи» у спробі спільно побудувати «образи природи», а не на «трансляції знань» з голови вчителя в голову учня.
Трансляція знаннь з однієї голови в іншу, передача знань від однієї людини іншій - це вже не освіта, а «навчання». У навчанні концентрація уваги відбувається не на «природі» (вважається, що це відбудеться пізніше), а на знаннях, якими володіє вчитель і які намагається передати учневі. Розуміння й дія при навчанні носять вироджений, другорядний характер. Тим часом саме передача знань від учителя до учня стає головним завданням спілкування вчителя й учня. І чим складнішими стають знання та способи їх передачі учню, тим віддаленішим стає «природа», про яку говорять ці знання.
Технічні знання були поза сферою того, що в Древній Греції вважалося гідним освіти. Відомо, наприклад, що великий математик Архімед, незважаючи на те що його теоретичні роботи знайшли застосування в техніці, сам вважав інженерні знання «справою низькою і невдячною». А його діяння при облозі Сіракуз були викликані військовою необхідністю.
Професійна реміснича діяльність, як «доля рабів», також не розглядалася як предмет освіти. Тут відбувалося навчання через демонстрацію зразків діяльності й поступове освоєння виробничих операцій.
Таке відношення закладене не тільки в кастовій природі суспільства. В античний період технологічний розвиток і господарське життя не були пріоритетними, не займали провідного місця за шкалою цінностей.
Точкою відліку в історії формування середньовічної освіти й пов'язаного з Каролингським Відродженням є правління Карла Великого. Воно особливе тим, що історично це, напевне, один з перших прикладів впливу держави на створення системи шкільного навчання, яке, відповідно до указів, формувалася на базі монастирів. Укази фактично закріплювали наявні тенденції практики, що складалася.
Монастирі, маючи бібліотеки, являли собою пробраз деякої освітньої мережі, при цьому вони, поряд з функцією релігійного навчання, виконували роль сучасних технічних і навчальних центрів, оскільки давали можливість простолюдинам освоїти, наприклад, технологію збереження й переробки харчових продуктів, землеробство. При монастирях, зазвичай, існували виробництва по переробці харчових продуктів, діяли лікарні. Тим самим, поєднувалась релігійна освіта з медичною, побутовою.
Характерно, що середньовічні вчені й студенти досить легко мігрували з місця на місце.
Мета середньовічної освіти зовсім інша, ніж античної. Вона прагнула навчити, насамперед, як це не парадоксально, страху. Страх Божий є початок того довгого шляху, що веде до Премудрості.
Страх Божий очищає й перетворює людину. Людина згадує вкладене в неї Богом добре начало. Вона прагне до відмови від пристрастей, порочних бажань і помислів. Поступово в процесі виховання народжується «нова» людина, не обтяжена низькими і темними почуттями.
Страх і любов одночасно. «Любов до мудрості» (так із грецького дослівно переводиться слово філософія) заміняється на «любов до Бога»
Використанню страху й покарання сприяв і зміст освіти, оскільки іншого способу доказу істинності догматів, у які офіційна середньовічна церква перетворила християнське вчення, знайти було важко.
Набагато пізніше, в XIX столітті, И.Ф. Гербарт у своїй цілісній авторитарній педагогічній системі особливо ретельно потрудився над розробкою технології керування учнем, що включає «погрозу, нагляд, наказ, заборону, покарання й ін.
Свобода вибору предметів навчання, способів їх тлумачення й викладання, що знайшла найбільш яскраве втілення в приватних паризьких школах XII століття, входила в усе більше протиріччя з церковною його основою, що носить переважно догматичний характер. Одноканальна комунікація без зворотного зв'язку, лекція-проповідь, трансляція незаперечних істин з голови вчителя в голову учня була більше адекватна догматичному змісту.
Диспути, що були необхідним елементом університетської практики середньовіччя, з плином сторіч майже повністю зникли. І якщо основними формами навчання в перших університетах - Болонскому і Паризькому (рубежі XII-XIII століть) - були читання, розбір тексту, а потім диспут, де головним «відповідачем» виступав лектор, а студенти, задаючи питання, могли вчитися на його відповідях, то поступово заняття ставали прообразом сучасних лекцій.
Подальший хід історії сприяв виродженню освіти в навчання, процес якого буде показаний з використанням історичної періодизації К. Татеісі, що виділив декілька технологічних революцій у минулому й найближчому майбутньому.
Історично європейська свідомість остаточно перейшла від освіти до навчання в період після XVIII століття, з початком першої промислової революції, коли науковий світогляд став займати домінуюче місце в побудові картини світу, що й визначило перемогу навчання над освітою.
Повертаючись до ХVII століття, не можна тут не відзначити праці Яна Амоса Коменского, що фактично зробив переворот у педагогіці (в 1657 році їм була видана книга «Велика дидактика»), впровадив використання у навчанні ілюстрованих підручників. Коменский перетворив навчання в науку, хоча його ідеї й використовуються в основному в шкільній освіті. Сформульований ним класно-урочний принцип навчання став основою педагогічних технологій протягом сторіч.
«Мистецтво навчання не вимагає нічого іншого, крім мистецького розподілу часу, предметів і методу. Якщо ми зможемо точно встановити цей розподіл, то навчати всьому шкільну молодь у якому завгодно числі буде анітрошки не важче, ніж, взявши креслярські інструменти, щодня покривати красивими буквами тисячі сторінок або чим, установивши Архімедову машину, переносити будинки, вежі, усілякі вантажі або, сівши на корабель, переплисти океан і відправитися в Новий Світ. Все піде вперед не менш легко, чим ідуть годинники... так само приємно й радісно, як приємно й радісно дивитися на такого роду автомат, і, нарешті, з такою вірністю, яку можна тільки досягти в подібному високоточному приладі. Отже, в ім'я Всевишнього, спробуємо встановити такий устрій шкіл, який би у точності відповідав годинникам»
Дисциплінарна розчленованість змісту освіти й переважно репродуктивні методи засвоєння наукових знань породили особливий спосіб мислення, особливе бачення світу, зафіксовані на ментальному рівні.
Із самого раннього віку нас учать вирішувати проблеми по частинах, ділити увесь світ на частини. Це, звичайно ж, допомагає справлятися зі складними завданнями, але за це ми, самі того не знаючи, платимо надмірно дорого. Ми перестаємо бачити наслідки наших дій, ми губимо внутрішній зв'язок із цілим. Коли ми потім намагаємося «побачити світ, як він є», нам доводиться подумки збирати фрагменти уявлень про нього. Але, як говорив доктор Девід Бом, це марна витівка - однаково, що склеювати розбите дзеркало, щоб відновити втрачене зображення. І нам доводиться відмовлятися від спроб побачити світ в цілому.
Звідси виникає безпорадність технократичного мислення, що намагається схопити картину швидко мінливих процесів через дослідження статичних станів, де побудова лінійних причинно-наслідкових схем не дозволяє побачити реальної багатогранності взаємозалежності явищ.
Дотепер триває виховання відношення до освіти, як до важкої праці, нагорода за яку реалізується у вигляді майбутніх успіхів. У результаті надмірних навантажень у школі й інституті при несприятливих екологічних факторах і відсутності загальної культури здорового способу життя, здоров'я молодого покоління, як відомо, має тенденцію до погіршення. Це пов'язане з тим, що людина, як і раніше залишається об'єктом експлуатації, а існуюча освіта є не тільки засобом розвитку людини, але й засобом її експлуатації.
Сучасні тенденції розвитку спонукають більш пильно придивитися до основ східної філософії, де ідеалом людського буття виступає не стільки максимальна реалізація людини у виробничій діяльності, скільки філософія адаптації, входження людини в зовнішній світ, націленість активності людини на свій внутрішній світ.
Зараз зрозуміло, що економічний феномен Японії неможливо зрозуміти без особливостей японського менеджменту, заснованого на національних культурних традиціях.
У техногенному суспільстві керування людиною здійснюється переважно не як результат фізичного примусу й влади однієї людини над іншою. Відносини особистої залежності реалізуються через нові соціальні зв'язки. При цьому розвиток ринкових відносин привів до обміну результатами діяльності як товаром.
Форма середньовічного примусу через фізичне покарання або через страх перед Богом змінилася на інші форми примусу, що носять більше прихований, але не менш витончений характер. Як результат, учні або студенти багато моментів, пов'язаних з освітою, розглядають не як можливість розвитку, а як задану ззовні необхідність, а часто і як покарання, яке потрібно батькам, викладачам, навчальному закладу, начальникам, Міністерству освіти й т.п.
У ринковій економіці знання, кваліфікація стають капіталом фахівця, яким від може користуватися на ринку праці. Зникає проблема дисципліни й мотивації учнів і студентів до навчання - вони самі хочуть учитися щоб стати «багатішим на знання і вміння».
У вістря кута ставиться самостійна робота тих, кого навчають, самоорганізація їх навчальної діяльності. На цих принципах і побудована дистанційна освіта.
Українська мова
English
Polski
.