На межі ІІІ тисячоліття сформувалися концептуальні засади “економіки знань”, що характеризується виготовленням, обробкою і поширенням інформації і має відповідний вплив на загальне економічне зростання та підвищення продуктивності через власні специфічні механізми дії. Ефективність, заснована на масштабі виробництва, поступилася місцем інноваціям та створенню знань. Знання усувають статичність виробничих відносин та односпрямованість руху, оскільки створюють основу для постійного обміну інформацією між її творцями та споживачами. Відповідно, здатність отримувати, інтегрувати, накопичувати, зберігати та застосовувати знання є важливим способом створення конкурентних переваг.
Різні аспекти економіки знань, інформаційних впливів та управління знаннями досліджуються у працях таких зарубіжних і вітчизняних вчених, як Дж. Акерлоф, У. Буковіч, Е. Брукінг, К. Вііг, П. Друкер, У. Коен, Д. Левінталь, Б. Мільнер, К. Свейбі, М. Спенс, Дж. Стігліц, Дж. Стоунхаус, Ф. Хайек, Й. Шумпетер, А. Аристанбекова, Ю. Бажал, С. Вовканич, А. Гальчинський, А. Гапоненко, В. Геєць, М. Єрмошенко, Г. Клейнер, О. Комендант, В. Макаров, Т. Орлова, Л. Семів, Л. Федулова та ін.
Мета дисципліни – формування системи теоретичних знань і практичних навичок щодо організації ефективної господарської діяльності в умовах економіки знань.
Завдання дисципліни полягають у тому, щоб озброїти студентів сучасними знаннями теорії управління знаннями та практичними навиками її застосування у практичній діяльності підприємств та, зокрема, у сфері управління персоналом.
Предмет дисципліни: система управління знаннями в організації.
Після опанування дисципліни студент повинен знати:
- теоретичні засади економіки знань;
- основні об’єкти економіки знань;
- роль освіти і науки у системі економіки знань;
- основи державного регулювання економіки знань;
- джерела фінансування економіки знань;
- зміст концепції інформаційного суспільства.
Після опанування дисципліни студент повинен вміти:
- застосовувати на практиці основні положення концепції управління знаннями;
- формувати на підприємствах систему управління знаннями;
- розробляти стратегію управління знаннями;
- розв’язувати проблеми відтворення науково-технологічного потенціалу;
- оцінювати та підвищувати ефективність наукомісткого виробництва.