При роботі з картою часто виникає необхідність у визначенні напрямків на які-небудь точки місцевості з точки стояння (початкового напряму).

Як початковий напрямок, звичайно, приймають (рисунок 1):

- напрямок, паралельний вертикальній кілометровій лінії карти;

- напрямок географічного меридіана, який, також, може називатися дійсним меридіаном;

- напрямок магнітної стрілки компаса, тобто напрямок магнітного меридіана.

Рисунок 1 - Дійсний азимут (А), магнітний азимут (А_м) і дирекціонний кут (а)

У залежності від того, який напрямок прийнятий за початковий, розрізняють три види кутів, що визначають напрямок на точку:

- дирекціонний кут a;

- дійсний азимут А;

- магнітний азимут А_м.

Дирекціонним кутом a якого-небудь напрямку називається кут, який вимірюється на карті за ходом годинникової стрілки від 0^о до 360^о між північним напрямом вертикальної кілометрової лінії і напрямом на обумовлену точку.

Дійсним або географічним азимутом А напрямку називається кут, вимірюваний від північного напряму географічного меридіана за ходом годинникової стрілки до заданого напряму. Як і дирекціонний кут, дійсний азимут може мати будь-яке значення від 0^о до 360^о.

Щоб по карті вимірити в даній точці дійсний азимут якого-небудь напряму, через цю точку попередньо проводять географічний меридіан таким же способом, як і при визначенні географічної довготи точки.

Магнітним азимутом А_м напряму називається горизонтальний кут, який вимірюється за ходом годинної стрілки (від 0^о до 360^о) від північного напряму магнітного меридіана до напряму, який визначається.

Магнітні азимути визначаються на місцевості за допомогою кутомірних приладів, у яких є магнітна стрілка (компас, бусоль). Використання цього простого способу орієнтування напрямів неможливо в районах магнітних аномалій і магнітних полюсів.

Література

1. Артамонов Б.Б., Штангрет В.П. Топографія з основами картографії: Навчальний посібник. – Львів : Новий Світ-2000, 2006. – 248 с.

2. Грюнберг Г.Ю. Картография с основами топографии. М. : – «Просвещение», 1991. - 367 с.

3. Загородній В.В., Матусевич К.М. Основи топографії і картографії. К. : – «Радянська школа», 1977. - 132 с.

4. Шмаль С.Г. Військова топографія: Підруч. Для слухачів і курсантів вищ. Військ. Навч. Закл. – К. : Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2003. – 280 с.